Українське шитво. Частина друга
Продовжуємо публікацію книги Я.Риженко «Українське шитво», видана у Полтаві у 1929. У другій частині мова йде про гаптування, орнаментальне шиття предметів церковного вжитку таких як підризники, ризи, покрівці, плащаниці тощо.
Як вище вже згадувалося, шитво шовком сріблом та золотом найбільшого свого поширення набуло в 17-18 в.в. серед козачої старшини. Щоб дати уявлення оскільки широко вживалися так вишивані речі, ми дозволимо собі подати кілька записів з «Книги пожитков Павла Полуботка» — одного з найбагатших представників козацько-старшинської верстви XVIII в.
Крім надзвичайних цінностей в металах, самоцвітах, одіжі, зброї, то-що, в опису значаться такі вишивані речі:«Седло, арчак, писан золотом, на нем подушка суконная, маковая, шита серебром и золотом, на нем суконной зеленой плат такова ж сукна, как подушка и шит такожде».
Але, крім козачої старшини, шитво шовком, сріблом та золотом широко використовувалося й церквами. Там уживали:
- підризники шиті в подолах, ризи, покрівці, плащаниці, то-що. Ці речі в найбільшій кількості дійшло до наших днів і, вони дають нам можливість широко зазнайомитися з вишивальною вмілістю того часу.
Вишивання шовком, сріблом та золотом провадилося на полотні (підризники), єдвабі (підризники та ризи), оксамиті(ризи, покрівці). Матеріялом для вишивання служили шовкові нитки, кручені й некручені, різних кольорів та металеві нитки срібла й золота. Трапляються нитки, що являють прядений шовк з металом.
Техніка шитва цілком залежала від матеріялу, а рівно й від орнаментального оформлення речі. Так, підризники, що» здебільшого, вишивалися переважно шовком, виконувалися, так званим, "прохватним стібком. Отже нитка металева до такої техніки нездатна, а через те шитво металом провадилося в "прикріпку, а саме: спочатку підшивалася особлива прокладка, на неї накладалася металева нитка, а потім прикріплювалася якоюсь іншою ниткою до прокладки.
Переглядаючи різнобарвні вибагливі композиції узорів, що дійшли до нас на підризниках, ми помітимо майже цілковиту відсутність тут геометрійних, а, тим паче, тваринних форм. Тут виключно панують композиції, укладені в надзвичайно різноманітних, рослинних елементів. Композицію взорів на подолах підризників можна, властиво, поділити на дві головні групи, то — композиції, наближені до натуралістичних виображень та композиції стилізовані. В основі композицій обох типів лежать галузьки, листочки, квіти та плоди. Пружечки й кривульки в композиції, здебільшого, відограють ролю елементів бордюру чи обводки.
Орнаментальне оформлення підризників надзвичайно вражав багацтвом композиційного сполучення фарб. Починаючи від однотонних узорів, виконаних червоними нитками, в композицію уводяться все нові й нові тони й доходять іноді до розкішних сполучень у 5, 6 кольорів. Іноді в композицію уводяться елементи срібла й золота і це, в сполученні з барвистим шовком, творить вражіння надзвичайне.
В той час, як на підризниках переважає шитво шовком, на ризах ми стріваємо, переважно, шитво сріблом та золотом, що провадилося на оксамиті. Шитво шовком ми стріваємо лише на ризах єдвабних. За типами, шитво на ризах розподіляється на орнаментальне та образотворче гаптування. Через те, що металева нитка своїми властивостями не дозволяла так тонко нюансувати взор, як то ми помічаємо в шитві шовком, орнаментальне шитво металом має більше властивостей схеми орнаменту, позбавленого тонових деталів та подробиць. Крім того, бувши вживаним лише в церковнім побуті, орнаментальне шитво не набрало такої різноманітностей як шитво народне.
Утримуючи довго византійські впливи, орнаментальне шитво, тим часом, набирало впливів бароко, рококо, тощо, перетворюючись у своєрідні, властиві Україні, форми.
Поруч із орнаментальним шитвом церковного вжитку, широко розгорнулося й образотворче гаптування, що прикладалося до оздоб риз, покрівців, плащаниць та ікон. Завданням образотворчого гаптування було, засобом шитва, виобразити або окремі постаті святих, або подати цілі сцени. Так, на оплеччях риз часто подавали сцени воскресення, успіння то-що. Образотворче гаптування провадилося не безпосередньо на тканині речі, а на окремій полотнині, потім вирізувалося і нашивалося на тканину речі. Обличчя часто вишивалися шовком, а більше малювалися фарбами.
Набувши в XVII-XVIII в.в. свого найбільшого розвитку, орнаментальне шитво металом та образотворче гаптування з віку XIX починає занепадати. Причиною цьому було запровадження в церковнім житті парчі фабричного виробу. Там же, де воно ще провадилося, помічається страшенний занепад так у техніці, як особливо, в орнаментальнім оформленні. Замісць золота й срібла для шитва стали вживати "канітель та склярус, часто поруч з канітеллю вживали різно-кольоровий гарус. Таким чином, на межі XX віку, шитво золотом та образотворче гаптування прийшло до цілком логічного свого кінця. Воно віджило, як почав відживати й головний його споживач — церква.
