Українське шитво. Третя частина
У третій частині книги «Українське шитво»
йдеться про вишивання рушників та хусток.
В комплексі українського народнього шитва рушники безперечно, займали одно з найголовніших місць. Крім свого, суто утилітарного призначення, яко втиральники, рушники знайшли свій широкий ужиток в різних родинних святах, як ось: весілля, поховання, закладини хати тощо. Переглядаючи український весільний ритуал, ми помітимо, що рушник там відограє значну ролю: рушниками молода перев'язує старостів, з рушником вона "кличе, на рушникові й шлюб бере". В ритуалі поховання рушниками перев'язували "цех, часто рушниками спускали труну в домовину, а іноді, коли ховали парубка або дівку, то рушником перев'язували й хрест на кладовищі. Закладаючи хату, рушниками часто підіймають сволоки, а потім ці рушники дарують майстрам. Поруч з таким використанням, знайшли рушники свій широкий ужиток як хатні прикраси: їх вішали на стінах, на іконах, картинах, над вікнами, дверима, тощо.
Знайшов був рушник і своє літургійне призначення. Карамзін, спираючись на літописні матеріяли, розповідає, що слов'яне, молючись деревам, обвішували їх рушниками: «Дуплинам древяньїм ветви убрусцем обвешивающе и сим покланяющеся». Чи не цей звичай став основою того, що й донині часто трапляються випадки офір рушників до церкви, при чому, рушники іноді приносять не назавжди, а лише на якесь свято, для того, щоб повісити на ту чи іншу Ікону.
За своїм побутовим призначенням рушники розподіляються на два головних типи: то рушники "плечові" та "кількові".
Рушники плечові мали спеціяльно весільне призначення — ними перев'язували старостів. Кількові ж рушники вживалися, переважно, для хатніх прикрас. Різниця між ними полягає в тому, що на рушниках плечових вишивалися лише краї, а рушники кількові, здебільшого, зашивалися поспіль.
Для вишивання рушників уживали добірне полотно та лянні нитки домашнього прядіння й фарбування. Вишивання провадили на п'яльцях, так званим, рушниковим швом. Це давало можливість досягти двобічности рушника.
Орнаментальне оформлення рушників було надзвичайно різноманітним. Отже, не зважаючи на це. оформлення рушників характерне своєю повною витриманістю. Тут ми не знайдемо нічого зайвого, тут не стрінемо будь-якої вільности в трактовці. Таке явище можна з'ясувати, в першу чергу, самою технікою вишивання, де вишивальниця змушена була копіювати якийсь зразок, переводячи раніше на полотно малюнок оригіналу. Другою, й не менш важливою, причиною було обрядове призначення рушників, де, треба гадати, орнаментальне оформлення їх мало відповідне символічне значення, де кожна риса, кожне сполучення було комплексом певних розумінь, символом застережень, то-що.
Переглядаючи орнаментальне оформлення вишиваних рушників, ми помітимо, що тут над усім домінують рослинні форми. Майже як правило, край рушника зашивався "деревцем, а на його віттях симетрійно розкладалися стилізовані квіти. Коли кілкові рушники не зашивалися поспіль, то узори країв, по всій довжині рушника, з'єднувалися кривулькою, або кривулькою а листям та квітами. Іноді все поле рушника зашивалося гіллячками з квотами, зірочками, цятками, у вигляді "дамочок, то-що. Трапляються рушники, в композицію яких ведено тваринні постаті — пташки; отже, вони самостійної ролі не відограють, а входять, як складова частина композиції. З тваринних елементів іноді відограють, майже самостійну ролю, лише орли, що, треба гадати, увійшли в український орнамент в наслідку византійських упливів. Часто орли трапляються на рушниках в певнім сполученні з рослинним орнаментом, і тоді вони являють ніби складову частину цього орнаменту.
В процесі свого вживання, яко орнаментального мотиву, орли дуже часто губили свою первісну форму, перетворюючись в якусь, часто невиразну, квітку.
Літургійне вживання рушників знайшло свій відбиток і в орнаментальнім їх оформленні. Так, на рушниках ми часто стріваємо постаті янголів, хрести, тощо. Літургійне вживання рушника в католицькій церкві також знайшло свої відбитки в його орнаменті. В збірці Музею є зразок, де в рослинну композицію уведено елементи католицької остенсорії.
Подібно рушникам, хустки зазнали найширшого свого розповсюдження та побутового вжитку. Вживання хусток в минулому було властиве так високій козачій старшині, як і широкому загалу працюючих. З історіографічних матеріялів ми довідуємося, що в старшинськім побуті хустка відогравала значну ролю: нею пишалися, хустка, до певної міри, була прикрасою та ознакою добробуту її власника. В описах старшинського майна ми стріваємо хусток багато, часто коштовних та добірно вишиваних. Для прикладу візьмемо реєстр майна Семена Палія, полковника Хвастівського. В нього унесено: "хусток две, на єдвабницах фарбованіе червоніє турецкіе, з кветом шитим сребряним; хусток розмайтих шовком зе злотом шитих пятдесять и шесть; хусток самим злотом и среблом шитих тридцять и одна; хусток турецких на едвабннцн шитих две. Една шовкова зс злотом, а другая самим шовком; волоских хусток две, єдна зе злотом низковим, а другая тягненим з єдвабом шитіе; три хустки турецкіе на баволнице самим єдвабом шитіе.
Не менш широкого уживання зазнала хустка і в народнім побуті. Як І рушник, хустка знаходить своє вживання у весільнім ритуалі: хустки дарує молода старостам, добірно вишитою хусткою вона перев'язує своєму нареченому руку.
Цей звичай виспівано Т. Г. Шевченком в його вірші: «Хустина.»
— У неділю не гуляла
Та на шовки варобляла,
Та хустину вишивала.
Вишиваючи співала:
"Хустиночко мережена
Вишиваная
Вигаптую, подарую
А він мене поцілує...
Хустино моя
Мальованая
Виспівано хустку, як подарунок парубкові дівчиною і у весільних піснях.
— Ой у город Лебедин, їхав (ім'я молодого) молодий;
Під ним кониченько вороний.
На йому жупан голубий.
На йому шапка боброва,
З боку хустка шовкова.
Шила, шила та дівчина молодая,
Вишивала з темної ночі до свічі.
Ясного сонця, до віконця,
Для свого парубка молодця.
Крім широкого вживання у весільному ритуалі, хустка була необхідною належністю кожного в щоденнім житті, певно заміняючи сучасну носівку. Про таке вживання хустки, ми дещо стріваємо і в старій пісенній творчості.
Вживання хустки, замісць носівки, не вивелося й до нині. На селах Полтавщини ще й зараз можна стріти у молоди носівки, вишивані на зразок давніх хусток. Як і рушник, хустка зазнала свого уживання і в ритуалі поховання. Проф. М. Ф. Сумцов подає оригінальний звичай вживання хустки в Тиролі. Коли дівчина йде до церкви брати шлюб, то коло церкви мати передає їй хустку, витирати дівоцькі сльози. На весіллі молода ховає цю хустку І хоронить її до самої смерті. Після смерті цією хусткою закривають їй очі і з нею ховають у домовину.
Звичай закривати хусткою обличчя мерців нам доводилося стрівати не один раз і на Полтавщині. Але, крім того, в ритуалі поховання, хустка вживається ще і в інших випадах.
Так, коли вмирає дівчина на відданні, то тією хусткою, що вона приготувала для молодого, перев'язують руку комусь із парубків, що йдуть за труною. Цим звичаєм виконується один з весільних фрагментів, що їх є досить в українському похованні. Після поховання хлопця чи дівчини, до хреста обов'язково прибивали хустку. Цей звичай також знайшов свій одбиток в народній словесній творчості. В думі про Хведора Безродного говориться: — ...Хведора Бевродного похоронили
Високою могилу висипали
І прапори у головах устромили...
На Полтавщині де-не-де цього звичаю дотримуються й до нині, іноді заміняючи вишивану хустку купованою, або просто звичайним полотном. Матеріялом та технікою шитва, хустки дуже наближаються до рушників. Різниця полягає лише в розмірі хустки та в принципі розташування її орнаменту.
Своєю формою хустка являє 4-х кутний плат, розміром приблизно 50х50 см., вишитий кольоровими, здебільшого червоними нитками. Найпростішою композицією, що її ми стріваємо на хустках, є звичайна кривуляста лінія, якою обводиться хустка по краях. Досить часто куточки хустки заповнюються зірками, а середина лишається вільною; часто ж і середина хустки заповнюється дрібненькими цяточками. Крім простих геометрійних форм, на хустках частенько стріваємо й складні композиції так геометрійного, як і рослинного характеру. З геометрійних композицій переважають узори, скомпановані з трикутників, прямокутників та ромбів. Рослинні форми складаються, здебільшого, з квіточок, або гілочок з квіточками, що ними заповнюються куточки хустки, або обшиваються її' краї у вигляді бордюра. Елементів тваринних на хустках майже не стріваємо. Лише де-не-де в рослинну композицію вкрапляється двоголовий орел. Отже, це явище стріваємо дуже рідко.
